Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя – з великої літери. Кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів... Та ось одного разу увійде в клас Учитель – і в цю мить життя твоє назавжди зміниться, ти побачиш себе іншими очима, будеш намагатися стати кращим, розумнішим,  добрішим...

         Саме такою я пам’ятаю свою першу вчительку Ізмайлову Наталію Іларіонівну,  яка стала втіленням доброти, людяності, порядності, розуму ... для всіх учнів мого класу. І, мабуть, тільки завдяки їй я стала вчителем.

         Вже скільки я працюю вчителем початкових класів і з кожним роком все більше переконуюся у тому, що головне у роботі вчителя-початківця – принести дитині задоволення від навчання, віру у свої сили та захоплення кожним днем, прожитим у школі. Головне завдання вчителя – дати кожній дитині можливість розкрити все краще, закладене природою, батьками.

         Що ж  для цього маю у своїх руках? Передусім  авторитет вчителя. Адже учні молодших класів з особливою повагою та довірою ставляться до свого вчителя.  Хто б не робив їм зауваження, вони насамперед зважають на „свого“ вчителя. Тому часто можна почути : „Так сказала вчителька“. А ще – довіру батьків, яку можна отримати тільки у постійному доброзичливому спілкуванні. З цією метою намагаюся залучати батьків до усіх справ класу, запрошувати на родинні  та шкільні свята, конкурси, ігри. У пригоді стають поради і рекомендації, обговорення досліджуваних питань, емоційна співучасть. А у пам’яті завжди слова Ш.Амонашвілі:

„Учителю, будь сонцем,

яке випромінює людське тепло,

будь ґрунтом, збагаченим

ферментами людських почуттів,

і сій знання не тільки в пам’яті

і свідомості своїх учнів,

а й у душах і серцях.“